Первый турнир по дзюдо памяти В.А. Киселя, награждённого тремя медалями "ЗА ОТАГУ", прошедший в Харькове 12 сентября 2012 года, оставил глубокий след у всех собравшихся на этом мероприятии. По зрителям и участникам турнира было видно, что равнодушных в зале нет. Интерес вызывало все: и фотовыставка, и макеты оружия, и выступления "афганцев", гостей мероприятия. Во всем чувствовался интерес молодежи не только к соревнованиям, но и к самим событиям афганской кампании, участники которой и организовали этот турнир. А поддержка Российских боевых побратимов из города Белгород, еще раз подтвердила, что боевое братство не имеет границ и даже Государственные границы ветеранам не преграда.
       Предлагаемая вашему вниманию статья о том, как увидел турнир человек, который не был на той войне, но которого она не оставила равнодушным. Пресс-служба ХГСВА

"Я в Афганистане честно повоевал, и хочу на гражданке чего-то добиться"

       Мені припали до душі та глибоко затронули ці слова, що належать одному з випускників нашого університету, який вчився саме на рідному для мене факультеті. Напевне так думає кожен з нас, хоче чогось досягти, та не просто досягти, а щоб це залишилося в спогадах чи то колег по роботі, чи то друзів, а чи то просто рідних. Що ж до автора цієї цитати, яка наведена в заголовку, то напевне він чогось досяг і в мирний час, адже пам'ять залишилась про нього в спогадах не тільки рідних. Цю цитату чув не я, а залишилася вона в пам'яті про автора цитати у також воїна афганця, звичайного солдата - старшого сержанта тієї безглуздої, як ми тепер розуміємо війни - Афганської - нині керівника Дзержинського районного відділу воїнів - інтернаціоналістів Бикова М.Л.. Саме завдяки йому багато в чому відбувся міжнародний турнір по дзюдо в спортивному комплексі ХНАДУ, присвячений відважному воїну, тричі "медалісту" "За відвагу" за Афганістан - єдиному в Україні серед 160375 воїнів з України - Кіселю Володимиру Олександровичу.

       Зазвичай про героїв згадують в день (або напередодні) державних свят, а тут свято в ХНАДУ відбулося зовсім "далеко" від відзначаємого Державою. Отже воно було далеким від "політизації", та було даниною поваги до людини, яка своїм життям та справами в мирний час піднімала авторитет воїна - інтернаціоналіста на високий рівень. Але такі вони - воїни-афганці. Пообіцяли - зробили. Таку обіцянку вони дали влітку, коли відкривали пам'ятник, встановлений на річницю пам'яті героя тієї війни, а ще раніше весною, коли відкривали пам'ятну дошку на одному з домів Олексіївки, де проживав Володимир. Добре розумію стан душі тих, хто тоді зібралися на 9-му цвинтарі м. Харкова. То був їх душевний порив, я власне не дуже вже й вірив в ті обіцянки, але вони знайшли в собі сили виконати обіцянку щодо згадати В.Киселя саме таким чином - провести турнір пам'яті спортсмену в роки його навчання в ХАДІ. Саме там, на цвинтарі, воїни-афганці показали мені ще ряд могил тих, хто не повернувся з тієї операції - солдат та офіцерів (до речі один з солдатів загинув не в ході бойових дій, а помер від інфекції).
       Одним з ініціаторів турніру, крім М.Бикова, був також I-й тренер Володі з дзюдо - тодішній зав. каф. ХАДІ А.Ф. Алексеєв - нині зав. каф. в Академії фіз. культури та головний суддя змагань. Їх звернення до ректора проф. Туренка А.М. було підтримано і організаційно університет зробив все, щоб підтримати ініціативу воїнів-афганців - надав територію для спортивних змагань, кафедра фізвиховання на чолі з Курилко М.Ф. добре підготувала зал, університет віддрукував необхідні матеріали щодо турніру, забезпечив підтримку студентами команд - учасників турніру, профком надав музикальний супровід турніру. Відзначу все ж, що це був I-й турнір, студентів інших ВНЗ на змаганнях було обмаль. Але думаю в майбутньому підтримка буде забезпечена. Адже переможці турніру були відзначені не тільки грамотами та оплесками, але й досить цінними подарунками спонсорів. Головними спонсорами виступила делегація з Белгорода з 7-ми воїнів-афганців.
       Враховуючи, що свято було присвячено воїну-афганцю, основними дійовими особами були саме ветерани бойових дій. Вони зробили фотомонтаж, присвячений тим подіям, продемонстрували військове спорядження того часу для студентів ХНАДУ. Незважаючи на те, що війна закінчилася >20 років тому, одному з учасників тільки нині була вручена медаль "За відвагу" представником Генерального консульства Росії в м. Харкові. З привітаннями до учасників турніру та студентів звернувся проректор ХНАДУ проф. Ходирєв С.Я. та протоіерей Валерій (також учасник тих бойових дій, який після "афгану" своє життя присвятив вірі). Ну і звичайно ця подія не могла відбутись без головних учасників цього свята - мами Володі Кіселя, його дружини, доньки та їх спогадів. Було видно неозброєним оком, як важко далися слова привітання його мами до спортсменів - дзюдоїстів. Мені запам'яталися її слова до представників команд, щоб силу свою вони могли використовувати тільки в мирні часи, були такими ж рішучими як її син, адже він сам "попросився" до гарячого регіону і тільки через півроку вона дізналась де він служить. Я в цей час подумав, що саме завдяки своїй спортивній майстерності та силі Володя став тричі "відважним". Одна з цих медалей саме завдяки спортивній майстерності та силі, адже йому особисто вдалося "подавити" снайперську "точку". Він не хизувався своїми нагородами, не "використовував" під час навчання, інакше б "дотягли" його до диплому на денному відділенні. Проте поранення далися взнаки і він вимушено закінчив навчання заочно.
       Хочу віддати данину поваги нашій молоді (студентам, присутнім на тих змаганнях) - зазвичай під час офіційних виступів вони шумлять, а ось в момент виступу мами була тиша. Можливо до них "дійшло", що Володимир років війни був їх однолітком і це змушувало напевно їх замислитися, чи змогли б вони витримати такого випробування, як герой цього свята, можливо це була просто повага до сивої людини. Для себе ж зрозумів, що тема тієї війни нинішнім студентам не байдужа, адже вони виявили жвавий інтерес до долі хлопців - студентів ХАДІ - які пройшли ту війну. Напередодні цього змагання в одній з аудиторій ХНАДУ (ауд. 354) ми змонтували стенд пам'яті про воїнів - студентів факультету тієї війни з їх нагородами. Можливо надалі і на інших факультетах також згадають тих, хто не з власного бажання приймав участь в тих військових сутичках в мирні для СРСР часи. Вони цього варті. На жаль, для себе, про долю декого з 8-ми учасників бойових дій нам не відомо. Як завжди, немає часу, проте спробую залучити студ. актив до цієї справи.
       Зазвичай змагання, які продовжуються >3 годин, втомлюють. Проте не такі як ці, які тримали в напрузі глядачів і багато студентів дочекалося фіналу між господарями - командою ХНАДУ та командою спортсменів академії фіз.культури у складі якої майстри спорту. Ми програли вирішальний бій з рахунком 1:4, але настрій нашої команди та підготовка спортсменів з боку викладача кафедри фізвиховання М.Ю.Андреєва мені сподобалася, ніхто не здався достроково, навіть в активі, як бачите є перемога. Мені ж було радісно, що в команді ХНАДУ був представлений студент-дорожник IV-го курсу, в якого нема проблем з навчанням. Для декана це до речі досить важливо, коли спорт не заважає навчанню. Свято вдалося. Гості - Білгородці позаздрили такому святу та висказали жаль, що вони не виставили команду, пообіцявши в майбутньому році обов'язково привезти своїх студентів. Вірю в ці слова, адже ХНАДУ має добрі партнерські зв'язки з ВНЗ Белгорода. Думаю в майбутньому ці змагання привернуть увагу ще більшої кількості команд ВНЗ міста, думаю можно буде встановити зв'язки і з школою м.Харкова, яка буде носити ім'я воїна. Вважаю, що свого останнього слова не сказали і воїни - інтернаціоналісти. Саме їх авторитет та зв'язки зможуть зробити цей турнір традиційним. Адже в керівництві обласної державної адміністрації знаходиться також один з воїнів - інтернаціоналістів.

       Псюрник Владимир Александрович; кандидат технических наук, профессор, декан дорожно-строительного факультета Харьковского Национального автомобильно - дорожного университета.